Стан протидії злочинам проти людства, сексуальному насильству, пов’язаному з конфліктом, в Україні
Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини (УВКПЛ) підготувало доповідь «Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, в Україні 14 березня 2014 р. - 31 січень 2017 р.».
Доповідь стосується всієї території України, в тому числі Автономної Республіки Крим, як зазначено в резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 68/262 про територіальну цілісність України.
Після актів насильства і порушень прав людини, які мали місце під час масштабних протестів на Майдані з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року, Уряд України запросив УВКПЛ здійснювати моніторинг ситуації з правами людини в державі, готувати регулярні відкриті доповіді про ситуацію з правами людини і про проблеми, які існують, і про ризики. 14 березня 2014 року УВКПЛ розмістило Моніторингову місію Організації Об'єднаних Націй з прав людини в Україні (ММПЛУ). 16 березня 2014 року було проведено невизнаний референдум в Автономній Республіці Крим, після якого відбулася окупація Криму Російською Федерацією.
Починаючи з квітня 2014 року, ММПЛУ відзначала ознаки стрімкого погіршення ситуації з безпекою у східних і південно-східних регіонах України. Збройні групи незаконно захоплювали громадські будівлі, об'єкти органів внутрішніх справ і Служби безпеки в Донецькій і Луганській областях, причому ці дії були чітко організовані і скоординовані. 14 квітня 2014 року уряд розпочав операцію із забезпечення безпеки з метою відновлення контролю над цими територіями. У травні 2014 р. збройні групи оголосили про створення самопроголошених «народних республік» в обох областях. З того часу в певних районах Донецької і Луганської областей триває збройний конфлікт. Розпалюванню конфлікту сприяв приплив іноземних бойовиків та іноземної зброї, у тому числі з Російської Федерації.
З моменту розміщення Моніторингової місії Організації Об'єднаних Націй з прав людини в Україні Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини зібрало велику кількість інформації щодо порушень прав людини, головним чином в східній частині держави, порушених триваючим збройним конфліктом, а також в Автономній Республіці Крим.
УВКПЛ приділяє особливу увагу проблемі сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, з самого початку збройного конфлікту в квітні 2014 року. УВКПЛ відзначило, що твердження про випадки сексуального насильства постійно присутні в оповіданнях людей, що живуть в районах уздовж лінії зіткнення. Такі твердження широко розповсюджувалися, часто без перевірки, засобами масової інформації з обох боків лінії зіткнення, що сприяло недовірі, розколу і ворожості серед місцевих громад.
Випадки сексуального насильства зазвичай не отримують належного висвітлення, в тому числі через загальну незручність з приводу цієї проблеми, а також через стигматизацію та психологічні травми, пов'язані з цим. УВКПЛ не змогло вивчити всі твердження про випадки сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, доведені до його відома, особливо на території, яка контролюється збройними групами, через те, що доступ в деякі райони обмежений в інтересах безпеки, випадки доступу до осіб, затриманих в зв'язку з конфліктом, в цих районах рідкісні, а люди неохоче говорять про пережите, побоюючись помсти. Через відсутність фізичного доступу до Автономної Республіки Крим УВКПЛ має лише обмежену інформації про сексуальне насильство, пов'язане c конфліктом, на півострові. Відсутність безпосередніх контактів з жертвами знижує ймовірність інформування ними про деталі, які могли б дозволити УВКПЛ зробити висновки про використання сексуального насильства. Відсутність доступу до осіб, позбавлених волі, заважає незалежному нагляду і не дозволяє оцінити частоту і масштаби таких діянь, як тортури і сексуальне насильство.
Через взаємозамінного використання таких термінів, як «сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом», «гендерно-обумовлене насильство» і «домашнє насильство» Урядом України, засобами масової інформації, організаціями, які надають послуги та особами, як документують порушення прав людини, виникає плутанина у поняттях, внаслідок чого важко визначити масштаб і гостроту цієї проблеми.
Виходячи з випадків, документально зафіксованих УВКПЛ у період з 15 березня 2014 року по 31 січня 2017 року, немає підстав вважати, що сексуальне насильство використовувалося в стратегічних або тактичних цілях урядовими силами або збройними групами в східних регіонах України або Російською Федерацією в Автономній Республіці Крим. Незалежно від масштабу цього явища сексуальне насильство, особливо в умовах конфлікту, є грубим порушенням особистої недоторканності і, за певних умов, може прирівнюватися до тортур або жорстокого, нелюдського і такого, що принижує гідність, поводженню. Деякі із задокументованих випадків у прив'язці до збройного конфлікту могли б становити воєнні злочини.
Більшість випадків сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, задокументованих УВКПЛ в Україні, мало місце в контексті позбавлення волі урядовими силами або збройними групами. У цих випадках сексуальному насильству піддавалися як чоловіки, так і жінки. Побиття і ураження електричним струмом в області геніталій, зґвалтування і загрози зґвалтування, і примусове оголення використовувалися як вид тортур і жорстокого поводження з метою покарання, приниження або примусового визнання. Крім того, для посилення такого тиску злочинці також погрожували затримати або викрасти, зґвалтувати, скалічити або вбити родичів жертв, особливо їх дітей. На території, яка контролюється збройними групами, сексуальне насильство також використовувалося для того, щоб змусити осіб, позбавлених волі, поступитися правом на свою власність або виконати інші вимоги ґвалтівників як однозначна умова їх безпеки і звільнення. Більшість цих інцидентів датується 2014-2015 роками; проте, УВКПЛ продовжує отримувати свідоцтва того, що така практика продовжується і понині по обидва боки лінії зіткнення і в Криму.
Хоча найбільший ризик сексуального насильства був пов'язаний з триманням під вартою, УВКПЛ також виявило випадки наруги сексуального характеру над цивільними особами, в основному над жінками, на контрольних пунктах в'їзду-виїзду уздовж транспортних коридорів через лінію розмежування, контрольованих урядовими силами, і на блокпостах, контрольованих збройними групами.
Присутність українських військовослужбовців і збройних груп в населених районах також підвищує ризик сексуального насильства по відношенню до цивільного населення. Погіршення економічної ситуації, особливо в регіонах, які постраждали від конфлікту, укупі з руйнуванням громадських зв'язків внаслідок конфлікту і переміщення, змусило деяких людей вдаватися до згубних способів виживання і подолання труднощів, що може спричинити за собою підвищення ризику сексуального насильства і торгівлі людьми.
Акти сексуального насильства тягнуть за собою відповідальність держав, відповідальність всіх сторін конфлікту, а також індивідуальну кримінальну відповідальність. Міжнародні стандарти вимагають, щоб держави докладали належних зусиль для запобігання, розслідування та притягнення до відповідальності за акти сексуального насильства, вчинені державними чи недержавними суб'єктами. Державам також необхідно забезпечити особам, що пережили насильство ефективні засоби правового захисту, в тому числі доступ до правосуддя і комплексні послуги допомоги.
Процес документування і розслідування ускладнюється тим, що багато випадків сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, задокументовані УВКПЛ в Україні, були пов'язані з іншими порушеннями прав людини, такими як протиправні вбивства, викрадення жертв або їх перебування без зв'язку із зовнішнім світом, знищенням або пограбуванням їх майна. Звинувачення пред'являються за дані дії рідко та не відображають тяжкість скоєного або характер скоєних злочинів та їх вплив на жертв, тим самим обмежуючи відправлення правосуддя і доступ до ефективного засобу правового захисту.
УВКПЛ відзначило повсюдну безкарність за порушення і обмеження прав людини, вчинені в контексті конфлікту в Україні, в тому числі, щодо сексуального насильства. Частково це пояснюється тим, що конфлікт триває і значна частина території України залишається під контролем збройних груп, без контролю з боку будь-яких державних органів.
Безкарність також відображає системну, застарілу проблему притягнення до відповідальності, яка в повному обсязі ніколи не була ефективною і продовжує підривати довіру населення до здатності органів влади залучати до відповідальності осіб, які вчинили злочини.
Крім того, національне законодавство і юридична практика щодо притягнення до відповідальності за сексуальне насильство досить обмежена і не відповідає в повній мірі міжнародним стандартам та практиці. Внаслідок низки прогалин в законодавстві і відсутності необхідних знань і навичок, акти сексуального насильства найчастіше фіксуються правоохоронними органами, як інші злочини, наприклад, тілесні ушкодження. Адвокатам, поліцейським, прокурорам і суддям не вистачає знань про те, як документувати, розслідувати і розглядати випадки сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом, а також твердження про жорстоке поводження і тортури. Як наслідок, жертви сексуального насильства часто стикаються з бездіяльністю державних органів або збройних груп, які здійснюють контроль на певних територіях.
Збройні групи в самопроголошеній «Донецької Народній Республіці» і самопроголошеній «Луганській народної республіці» зобов'язані запобігати випадкам сексуального насильства з боку їх членів і реагувати на такі випадки. УВКПЛ відомо про декілька випадків, коли озброєні групи «розслідували» випадки сексуального насильства і вживали за ними заходів. Ці заходи не можна розглядати як такі, що забезпечували жертвам ефективний засіб правового захисту, так як вони не приймалися незалежним і неупередженим органом. Крім того, в деяких випадках в таких «процесах» вину покладали на жертв, особливо на жінок. Це також супроводжувалося дискримінаційними висловлюваннями по відношенню до жінок, що в свою чергу веде до посилення негативних гендерних стереотипів.
Ще один проблемний аспект - відсутність підтримки, необхідної жертвам. У цілому фахівцям державних медичних і соціальних установ не вистачає спеціальних знань і навичок, необхідних для роботи з жертвами тортур і сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом. Як наслідок, послуги цих груп надають організації громадянського суспільства через програми, що фінансуються донорами. Крім того, високоякісні послуги забезпечуються переважно у великих містах, головним чином в Києві, тоді як у малих містах та сільській місцевості допомога обмежена або взагалі не виявляється. Своєчасне надання таких послуг є надзвичайно важливим, особливо для життєво-необхідної постконтактної профілактики, яка повинна бути надана протягом 72 годин.
Конфлікт несприятливо вплинув на надання послуг на території, яка контролюється збройними групами, обмежуючи доступ осіб, які пережили насильство, до необхідних послуг. Хоча більшість медичних і соціальних установ продовжували працювати, якість послуг погіршилася через дефіцит медичних працівників, брак необхідного спеціального обладнання і ліків. Особи, які пережили сексуальне насильство, пов'язане з конфліктом, які живуть на території, контрольованій збройними групами, страждають і від введених збройними групами обмежень, які не дозволяють організаціям громадянського суспільства та гуманітарним організаціям виконувати свої програми, особливо ті, що пов'язані із захистом і психосоціальною підтримкою.
УВКПЛ вітає прийняття Національної стратегії у сфері прав людини, Плану дій щодо її реалізації та Національного плану дій «Жінки.Мир Безпека», які спрямовані на усунення деяких з проблем, висвітлених у Доповіді. Не дивлячись на те, що дані документи реалізовані не в повній мірі, УВКПЛ відзначає прогрес Міністерства оборони в реалізації Національного плану дій «Жінки. Мир. Безпека».
Критично важливо внести зміни до національного законодавства, забезпечити наявність потужної правоохоронної системи і незалежної судової влади, які будуть здатні здійснювати кримінальне переслідування у національних судах винних у скоєнні воєнних злочинів, злочинів проти людяності, грубих порушень прав людини, у тому числі сексуального насильства. Зміни до Конституції України, прийняті в червні 2016 року, дають можливість реформувати судову владу і зміцнити верховенство права. Крім того, належне документування і розслідування усіх повідомлень про сексуальне насильство та інші порушення прав людини, а також гарантовані реабілітаційні послуги для осіб, які пережили насильство, і притягнення злочинців до відповідальності є важливими елементами забезпечення жертв ефективними засобами правового захисту, виконання міжнародних зобов'язань, формування культури відповідальності і верховенства права та сприяння сталому світу.
З 2015 року УВКПЛ активізувала свою діяльність з технічної співпраці, надаючи Уряду України допомогу в реалізації і виконання нею своїх зобов'язань щодо заохочення і захисту прав людини, особливо в сфері протидії тортурам. Ця допомога надається Уряду безпосередньо, а також за допомогою надання підтримки партнерам, зокрема, організаціям громадянського суспільства. Через Фонд добровільних внесків ООН для жертв тортур УВКПЛ підтримує три організації громадянського суспільства, які надають послуги жертвам тортур, в тому числі сексуального насильства. УВКПЛ також надає малі гранти ще трьом неурядовим організаціям, які документують порушення прав людини і надають психосоціальну і медичну допомогу жертвам тортур. У тісній співпраці з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини УВКПЛ сприяє імплементації Стамбульського протоколу.
